Індустріальний район. Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 387 Дніпровської міської ради

 





Сторінка музкерівника

Однією з основоположних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці.

 
   Важливу роль у духовному становленні особистості відіграє музика. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і діставати насолоду від неї”, - писав В. Сухомлинський. Він же наголошував: “Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання , по суті , є основою емоційної, естетичної, моральної культури”.

Серед предметів естетичного циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно – мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети. Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи.

Музика, особливо співи, поліпшують мову дітей. Співаючи , діти змушені протяжно вимовляти слова, що формує чітку вимову, сприяє правильному засвоєнню слів. Крім того, слова в пісні підпорядковані певному ритму, що також допомагає вимові важких звуків і складів.

Музика – могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова. Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово.

Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів.

Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

 
 
                                                  
 
Музична діяльність дітей дошкільного віку – це різні способи й засоби пізнання дітьми музичного мистецтва (а через нього – довкілля й самого себе), за допомогою яких здійснюється і загальний розвиток. 
  У процесі організації навчання дітей дошкільного віку значну роль відіграє постійна підтримка дитячої уваги, оптимальний режим зміни видів музичної діяльності, активізація пошукової діяльності малят, в ході якої відбувається розвиток образного мислення, формування музичних нахилів, здібностей, природної та музичної пам'яті. Музична пам'ять, зберігаючи і накопичуючи музичний матеріал, впливає на формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку, розвиває інтелект. 
Існує два вида музичної діяльності. Перший пов'язаний із залученням дітей до мистецтва музики. Це слухання класичної і сучасної музики, заучування пісень, танців, оволодіння елементарними навичками гри на музичних інструментах. Про те цей вид діяльності вимагає певного рівня розвитку музичних здібностей. І другий вид музичної діяльності пов'язаний з грою і художньою літературою, тобто це різного роду музичні ігри, змістом яких є казки, оповідання, потішки, вірші : ігри драматизації у музичному супроводі, народні хороводні ігри із співом, діалогами, рухами, театралізовані вистави за казками, розігрування народних пісень під музику. 
  Загально відомо, що саме казка – це найулюбленіша і найдоступніша форма навчання дошкільнят, бо саме їм притаманне образне мислення, а значить доцільно в практиці роботи поєднувати різні види музичної діяльності казково-ігровими сюжетами. Казки дітям дуже подобаються, з них вони черпають багато нового. 
  Казка в поєднанні з музичною діяльністю збагачує духовний світ дитини, впливає на розвиток її творчих здібностей.
  Народна казка, яку переповідає вихователь, стане цікавішою й зрозумілішою дітям завдяки музиці. Персонажі оживуть, набудуть нових рис, втілившись у чудові музичні образи, створені видатними українськими композиторами. Яскраві, доступні мелодії, близькі до фольклорних, органічно зливаються з текстом казки. 
  В заняттях з цікавим, захоплюючим ігровим сюжетом більше проявляються здібності дошкільнят. Напевне тому діти приходять на музичні заняття з радістю, чекають їх, діляться вдома своїми враженнями, граючись зображують все те, що відбувається на них. 
  Музика та казка збагачує духовний світ дитини, впливає на розвиток її творчих здібностей, формує моральні якості.
  А на завершення хочу сказати: 
Немає нездібних – є ті, хто опановує по - іншому!                               Немає імпульсивних – є безпосередні!                                                 Немає повільних – є розважливі!
Немає ледачих – є розслаблені!                                                               Немає боязких – є обережні!                                                                   Немає гіперактивних – є енергійні!
Немає незрілих – є ті, які розквітають пізно!
Немає дратівливих – є чутливі!                                                       Немає впертих – є наполегливі!                                                                                    
                           Задачі музичного виховання
Музика володіє можливостями дії не тільки на дорослих, але й на дітей молодшого віку. Більш того, і це доведено, навіть внутрішньоутробний період надзвичайно важливий для подальшого розвитку людини: музика, яку слухає майбутня мати, робить позитивний вплив на самопочуття дитини, що розвивається (можливо, і формує його смаки і переваги). 
З сказаного можна зробити висновок про те, скільки важливо створювати умови для формування основ музичної культури дітей дошкільного віку. 
Завдання музичного виховання:
підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно нам неї відгукуватися, розповідати про неї;
формувати досвід музичних вражень;
розвивати музичні здібності;
розвивати мислення і творчу уяву;
спонукати дітей самостійно визначати настрій, характер музичного твору, засоби музичної виразності;
вдосконалювати вміння слухати музику, розрізняти її інтонації, мелодію, змістове наповнення;
вчити слухати та диференціювати тембри інструментів;
вправляти в умінні визначати жанрову належність музичного твору;
формувати здатність створювати музичний образ;
розвивати бажання та вміння втілювати у творчих рухах настрій, характер музичного образу.

 В дитині важливо розвивати все краще, що закладено в ньому від природи; враховуючи схильності до певних видів музичної діяльності, на основі різних природних завдатків формувати спеціальні музичні здібності, сприяти загальному розвитку. 

Музичні здібності дітей виявляються у кожного по-різному. У деяких вже на першому році життя всі три основні здібності - відчуття ладу, музично-слухові уявлення і відчуття ритму - виражаються достатньо яскраво, швидко і легко розвиваються, це свідчить про музичність; у інших пізніше, важче. Найбільш складно розвиваються музично - слухові уявлення - здатність відтворювати мелодію голосу, точно інтонуючи або підбирати її по слуху на музичному інструменті. У більшості дітей ця здатність виявляється лише в 5 років. Але відсутність раннього прояву здібностей не є показником слабкості або тим більше відсутність здібностей. Велике значення має те оточення, в якому росте дитина (особливо в перші роки життя). Ранні прояви музичних здібностей спостерігаються, як правило, саме у дітей, які одержують достатньо збагачених музичних вражень. 

Основною формою музичної діяльності в дитячому садку є заняття, які передбачають не тільки слухання музичних творів доступних для сприйняття малюками, навчання їх співу, рухам в музичних іграх і танцях але і навчанню їх грі на дитячих музичних інструментах.
                           
                           

                           Навчання музиці 
Часто доводиться чути від батьків: " А чи є у моєї дитини слух?" "У моєї дитини є музичні здібності, і чи можна їй займатися музикою?" Навчання музиці важливо для кожної дитини, але намагатися "виростити" професійного музиканта з кожної дитини неможливо і не потрібно. А побачити чи є у дитини музичні здібності можна лише в процесі навчання, більш того, саме в процесі навчання відбувається і розвиток музичних здібностей. 
Заняття музикою необхідні кожній дитині, вони допомагають її загальному розвитку, допомагають розвинути відчуття прекрасного. Навчання музиці покращують характер дітей і благотворно впливають на їх психологічний стан.
Кожна дитина - це яскрава індивідуальність, це унікальний мир, єдине у своєму роді поєднання особливостей особи, характеру, темпераменту. Нескінченна різноманітність людських типів - це безцінний дар, яким обдарувала нас природа. Маленька дитина - це особа, вже здатна на оригінальне мислення, на вираз власного "Я", на прояву волі. Щоб розвинути і зберегти в дитині особу, здатну на яскраве самовираження, педагог повинен знаходити до кожної дитини особливий підхід.
Прийнято вважати, що навчання дітей музиці слідує починати з 5-6 років. Але існує і інша думка: музичне виховання слід починати з внутрішньоутробного періоду. Перш ніж почати вчитися на якому б то ні було інструменті, той, хто навчається - будь то дитина або дорослий - повинен вже духовно володіти якоюсь музикою: так би мовити, берегти її у своєму розумі, носити в своїй душі і чути своїм слухом. Весь секрет таланту і генія полягає в тому, що в його мозку вже живе повним життям музика раніше, ніж він вперше торкнеться до клавіш або проведе смичком по струні; от чому немовля Моцарт "відразу" заграв на фортепіано і на скрипці. 

Батькам, охочим виховати всесторонньо розвинуту дитину у тому числі і в музичному плані, необхідно починати його виховання ще з внутрішньоутробного періоду. Тобто слухати музику (бажано спокійну і мелодійну), відвідувати музеї і театри. За спостереженнями вчених, у мам, що займаються в період вагітності мистецтвом, часто народжуються діти з добрими здібностями в різних сферах мистецтва. Бажано співати мамам своїй дитині колисанки перед сном, і дуже важливо співати їх не фальшиво, оскільки саме цим можна порушити у дитини музичний слух назавжди. 
Все вищесказане - лише підготовчий, пасивний етап навчання музиці. Але, маючи такий внутрішній музично-слуховий багаж, дитині набагато легше буде навчатися музиці надалі.
                                                                        Співи - основний вид музичної                                              діяльності дітей 
Величезну роль у навчанні співам відіграють навички сприйняття музики. Тому, в першу чергу, на музичних заняттях у дітей необхідно розвивати емоційну чуйність до музики. Через активні співи у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності. 

Під час співів діти навчаються музичній мові, що підвищує сприйнятливість до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні та ритмічні зміни в музиці. Дитина-дошкільник не просто пізнає мову музики, вона починає свідомо активно цим користуватися у своїй виконавській діяльності. 

Загальний розвиток дітей старшого дошкільного віку, вдосконалення процесів вищої нервової діяльності роблять позитивний вплив на формування голосового апарату і на розвиток слухової активності. Але ж голосовий апарат, як і раніше, відрізняється крихкістю, він ще недостатньо розвинен. Зв'язки короткі. Звук дуже слабкий. Він посилюється резонаторами. Низький резонатор розвинений слабкіше, ніж головний (верхній), тому голос у дітей несильний, хоча часом і дзвінкий. Слід уникати форсування звуку, під час якого у дітей розвивається низьке, невластиве їм звучання. 

Діти старшого дошкільного віку можуть співати вже в більш широкому діапазоні. Низькі звуки звучать більш напружено, тому в роботі з дітьми треба використовувати такі пісні, в яких зустрічається більше високих звуків, а низькі повинні проходити. Зручними звуками для старшого дошкільного віку найчастіше є фа-до2. Саме в цьому діапазоні звучання найбільш легке, природне. 

До старшого дошкільного віку діти вже можуть досить чисто інтоніровать контрастні звуки по висоті, розрізняти гучну і тиху музику, передавати нескладний ритмічний малюнок ударами, в русі, грою на металофоні, вгадувати за тембром музичні інструменти. Старші дошкільнята повинні мати певний фундамент музичного розвитку, бути активними на музичних заняттях, проявляти ініціативу в самостійної музичної діяльності. 

Однак рівень музичного розвитку, рівень розвитку мелодійного слуху, музичної пам'яті, співочих навичок у дітей ще низькі. Деякі з них можуть вірно інтоніровать мелодію в межах 3-4 звуків, але є ще й ті, хто співає монотонно, низько чи високо, але фальшиво. Це ускладнює роботу педагога, який повинен навчити кожну дитину співати досить чисто, щоб всі діти мали певний обсяг стійких співочих вмінь. 

Діти до 6-ти років повинні самостійно розрізняти звуки по тривалості і по висоті в межах квінти. Відрізняти на слух чи є спів вірним. 

У роботі з дітьми в навчанні співу важливо використовувати вправи на розвиток музичного слуху та голосу. З огляду на особливості сприйняття дітей, потрібно орієнтуватися на вправи у формі коротких пісень з ігровим змістом. Такими вправами є маленькі пісеньки. Вправи відрізняються різноманітністю ладо-гармонійної забарвлення, мелодійних оборотів, яскравими музичними образами. 

Використовуються вправи - ігри в комплексній дії різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічне ігрові дії, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слуховий пам'яті дітей відповідних пісенних інтонацій. 

Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навички, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу. 

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, почуття ритму, допомагає активізувати сором'язливих дітей.

 
                                                                                                 Специфіка театралізованої діяльності
  Старший дошкільний вік
С.Рубінштейн, Г.Сорокіна підкреслювали, якщо для дітей трьох-п'яти років важливим є переміщення фігурок, тобто маніпулювання
іграшками та предметами, що стимулює їхню мовленнєвотворчу діяльність, то у старшому дошкільному віці така театралізована творча гра переходить на вербальний рівень, коли для дітей стає суттєвою сама наявність персонажів, незалежно від їх рухів на сюжетному полі. У старших дошкільників ігрові дії часто носять символічний узагальнений характер, зберігаючи лише загальні риси дій, що надає дитині можли- вість упродовж нетривалого часу програвати довші «часові відрізки» подій. Старших дошкільників більше цікавить результат ігрової діяльності. Ігри характеризуються колективізмом, довготривалістю, складеним сюжетом, виконанням правил, які містяться в ролі й обумовлені сюжетом гри (С.Рубінштейн). Провідним мотивом у цьому віці стає пізнавальний інтерес, який проявляється у прагненні впорядкувати власну уяву про довкілля.
До старшої групи діти приходять уже з певним запасом ігрових умінь: будувати план-сюжет, розподіляти ролі, самостійно готувати атрибути та декорації, використовувати способи колективного спілкування.
Діти старшого дошкільного віку мають можливість самостійно орга- нізовувати й здійснювати театрально-ігрову діяльність, вони оволоді- вають умінням осмислено вибирати засоби виразності для самостійної театралізованої діяльності через художній аналіз літературного твору, образів героїв; узгоджувати власні дії з діями учасників гри; самостійно й справедливо розв'язувати суперечки; допомагати товаришам; дбайливо ставитися до ігор; радіти успіхам.
У старших дошкільників з'являється інше ставлення до вистави. Вони прагнуть глибше передати образ героя та показати власне ставлення до нього. Іноді діти вражають виразністю міміки, жесту, слова. У дошкільників шести-семи років гра-драматизація стає виставою, в якій вони грають «для глядачів», а не «для себе», вона є ніби переходом до драматичного мистецтва" (Б.Теплов).
Залежно від віку дітей змінюється й керівництво театралізованою діяльністю. В педагогіці є різні погляди на роль вихователя в організації дитячих ігор. На думку більшості вчених, гра - єдиний вид діяльності, в якому дитина проявляє незалежність від дорослих (Г.Сорокіна, Н.Седж). Необережне втручання дорослих часто призводить до того, що гра згасає, перестає викликати цікавість у дітей. Науковці зазначають, що не слід втручатися у гру дітей, що таке втручання перетворює її на навчання, «паралізує» дитячу творчість і самостійну вигадливість (Н.Насруллаєва, С.Русова).
У старших групах більш широко застосовуються прийоми опосеред- кованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка перед дітьми проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота тощо. 


                Види театралізованої діяльності дошкільнят
Театралізована діяльність у дошкільному віці існує та усвідомлюється педагогами як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини, що вико- ристовується з певною метою і спонукається мотивами. Педагог має за мету розвивати у дошкільників уміння «входити в образ» і «утримувати» його упродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлення мовленнєвих та виконавчих дій; уміння передавати характерні особливості будь-якого художнього образу; переносити отримані уявлення в самостійну ігрову діяльність; виявляти зацікавленість до театру як виду мистецтва; усвідомленість змісту, ідеї, художніх образів літературних творів.
Водночас театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості. Ще 
С.Русова довела природність «драматичного інстинкту малюків». Діти щиро включаються до театралізованої діяльності, рухомі літературними, ігровими, особистісними мотивами. У них з'являються різноманітні потреби у грі, що виникають під впливом літературного твору. А також потреба у самовираженні, спілкуванні, у пізнанні себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердому ставленні до художнього образу, втіленні його в різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприйняття, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.
Отже, організація театралізованої діяльності передбачає формування у дітей певних уявлень про театр, театральну термінологію, тобто пізнавальний напрям спеціального навчання; створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дітей до імпровізації, використання набутих знань у грі, тобто ігровий напрям та сценічний, у процесі якого відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності.
Тетралізована діяльність є могутнім засобом мовленнєвого розвитку дітей. Під час перегляду вистави, ознайомлення з літературними творами за допомогою театру вони отримують зразки правильного, красивого, емоційно забарвленого зв'язного мовлення, насиченого влучними образними виразами, прислів'ями, приказками, фразеологізмами. У процесі сюжетно-рольової гри розвивається діалогічне й монологічне мовлення. У мовленнєвотворчій діяльності діти використовують різні типи зв'язних висловлювань задля розв'язання конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснення, відтворення казкових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає зрозумілішим, виразнішим, граматично оформленим. Гра сприяє розвиткові сюжетоскладання. У процесі підготовки і показу вистави у дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційно забарвлений характер, та передбачає широке вживання вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошкільники або відтворюють художньо-мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму у найвищому її прояві або вправляються в самостійному складанні сюжету і далі сценарію театральної вистави).
Види театралізованої діяльності дошкільників можна виокремити
за будь-якою однією з підстав:
 за способом організації (індивідуальні чи колективні ігри);
 за змістом театралізованої діяльності (ігри за сюжетами літературних творів, ігри-драматизації, інсценування);
 за видами ігрового матеріалу (театр ляльок, театр іграшок, пальчиковий театр тощо).
Звернімося до аналізу класифікацій театралізованої діяльності, що існують у дошкільній педагогіці.
Так, однією з перших, хто систематизував різні види театралізованої діяльності, була вітчизняний педагог С.Русова, яка вбачала в ній ефективний засіб розвитку мови і творчих здібностей. Вона виділяла такі види драматизації, як руханка і гра, в якій діти часто використовують для своїх забав зміст та словесні вирази тих казок, оповідань, що їм добре знайомі. С.Русова визначила два шляхи розвитку мовлення у процесі театралізованих ігор. Якщо діти спеціально готують ролі заздалегідь, дослівно вивчають
репліки літературних героїв, це, на її думку, сприяє збагаченню словника дошкільників образними літературними виразами. Цей шлях надає драматизації більш літературної форми та краси, але перетворює драматичну гру на вправу навчання мови. Якщо ж гра проводиться без попереднього заучування тексту, за власною інтерпретацією, тоді розвивається словесна творчість дітей, що знаходить проявляються у сюжетоскладанні. Цей шлях формує у малюків уміння знаходити слова, характерні для того чи іншого
моменту, героя, полегшує для дітей драматизацію більшості казок. 
Основною підставою для виокремлення видів театралізованих ігор: драматизації, інсценування, ігри на теми художніх творів, В.Федяєвська вважає міру свободи щодо літературного тексту. Так, інсценування вимагає точнішого відтворення літературного тексту; гра за змістом твору припускає певну долю творчих змін у тексті за бажанням дітей.
Л.Артемова розрізняє театралізовані ігри залежно від виду гри та специфічного сюжетно-рольового змісту. Вона пропонує розподілити театралізовані ігри на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації. У першому випадку дитина як режисер, водночас «голос за кадром», організовує театрально-ігрове поле, актори, виконавці в якому ляльки. В іншому випадку — актори, сценаристи, режисери — самі діти, які за ходом гри домовляються між собою про те, хто чим займатиметься, хто яку роль виконуватиме.
У програмі А.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» подано таку класифікацію, яка включає способи організації дітей, і зміст театрально-ігрової діяльності, і різноманіття літературних текстів, за якими можуть розігруватися театральні постановки. Автор виділяє ігри-драматизації, імпровізації, інсценівки художніх творів, ігри за сюжетами літературних творів, розігрування потішок, забавлянок, пісень.
Деякі дослідники розглядають театралізовану діяльність як ігри за сюжетами літературних творів (Р.Жуковська, В.Захарченко, К.Х.Косенко), як творчі рольові ігри (Т.Маркова).
Т.Маркова зазначає, що у творчих рольових іграх, які виника- ють і розвиваються під впливом від змісту дитячих книжок, діти комбінують уявлення від прослуханих творів з уявленнями, які вони мають про навколишню дійсність в одному ігровому сюжеті. Зв'язок із текстом літературного твору в таких іграх менш стійкий, і діти мають можливість відображати в одному ігровому сюжеті не лише зміст будь-якого конкретного твору, але й окремі епізоди з різних літературних джерел, комбінуючи їх з уявленнями про довкілля зі свого особистого досвіду. Тобто йдеться про сюжетоскладання як спосіб самостійної організації дітьми літературно-мовленнєвого матеріалу - сюжету, сценарію - основи гри. Автор досліджує цей вид ігор як «гру для себе», тобто в ситуації, коли діти не скеровують зусилля на якнайкращий виступ для глядачів, не беруть на себе ще й подвійну роль автора. Вони грають для себе, щиросердо віддаються ігровій ролі.
Стислий огляд наявних класифікацій видів театралізованої ді-
яльності дає можливість оцінити загальні підходи до розв'язання цієї проблеми. Проте оскільки йдеться про розвиток мовлення засобами театрального мистецтва, вважаємо за необхідне детальніше розглянути класифікацію, запропоновану Н.Водолагрю, яка враховувала такі суттєві моменти:
• форма організації - моногра (індивідуальна, у процесі якої дитина сама і сценарист, і режисер, і виконавець усіх ролей); колективна гра (під час якої діти мають розподілити ролі, розвинути сюжет, підібрати костюми; підготувати та показати виставу). С.Русова зазначає, що індивідуальна гра дає можливість краще пізнати дитину-дошкільника, знайти ключ до розуміння душі малюка, бо в такій грі найбільш повно проявляються індивідуальні особливості дитини, її особистісні якості, водночас колективна гра має більші потенційні можливості щодо прояву й розвитку творчих здібностей дитини;
• свобода відтворення тексту (точне відтворення літературного тексту, тобто дослівне передання авторських слів, заучування тексту; вільне володіння текстом, яке дає дитині можливість імпровізувати, змінювати текст, додавати нові події, вводити нових персонажів. Але в будь-якому разі дитина мусить добре володіти текстом (авторським, власним), від цього залежить якість відтворення тексту та якість мовлення). Знання тексту надає можливість вільно «відходити» від нього, змінювати його, по-своєму інтерпретувати, тобто виявляється чудовим підґрунтям для розвитку словесної творчості дошкільнят;
• адресність — гра «для себе» (маніпулювання, режисерська гра) і гра «для інших» (показ вистав, інсценування). У кожному з цих видів по-різному проявляються особливості мовленнєвого розвитку. Під час першої дитина майже не вживає розгорнутих речень, адже гра не розрахована на глядачів і тому ігрові дії не вимагають пояснень, уточнень. Нерідко сюжет народжується на скритому рівні. Така діяльність не потребує спеціальної підготовки. Навпаки гра «для інших» є складнішою, відповідальнішою, вимагає спеціальної підготовки, репетицій; мовленнєве оформлення ідеї, опис і динаміка подій мають бути зрозумілими іншим. У класифікації також враховували позицію дитини в театралізованій діяльності, мету цієї діяльності, пріоритетність мовленнєвих завдань, вибір матеріалу, які змінювалися на різних етапах діяльності (сприйняття театрального видовища, театралізована гра, підготовка театральної вистави (репетиції).
Театралізована діяльність у кожному виді виконує різні функції: сприйняття театрального видовища є забавою для малюків; театралізована гра — власне гра по своїй суті: підготовка театральної вистави - це виконання різних вправ, репетиції, своєрідна праця. Кожен із видів визначає пріоритетність мовленнєвих завдань. Коли дитина дивиться виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє подальшому розвитку власного зв'язного мовлення.
У процесі театралізованої гри відбувається збагачення та активізація словника дітей, формування вмінь самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати необхідне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї, підготовлюючи театральну виставу, дитина також виконує вправи, які сприяють розвитку виразності мовлення, а, окрім того, засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми. Під час перегляду театральних вистав дошкільники ознайомлюються з різними, залежно від вибору матеріалу, видами театру: фланелеграфом, драматичним, ляльковим, тіньовим театром тощо. У театралізованих режисерських іграх, серед яких ігри з іграшками, в яких дитина виконує роль режисера та діє за персонажів-іграшок, координуючи їх дії, та ігри-драматизації, коли у спільній діяльності з іншими дитина бере на себе будь-яку роль. Ці ігри складніші, бо дошкільникам доводиться зіставляти свої дії з діями партнерів. Власні вистави дошкільників можуть відбуватися з використанням усіх знайомих їм видів театру та іграшкового матеріалу (ляльки, фланелеграф, пальчиковий театр, іграшки, «живі тіні» тощо).
Отже, театралізована діяльність у різних її проявах має виняткові
потенційні можливості щодо вирішення завдань мовленнєвого розвитку дошкільників. Причому кожен із видів театралізованої діяльності дає можливість розв'язувати конкретні завдання, водночас забезпечуючи величезний позитивний вплив на загальний мовленнєвий розвиток дошкільників.
         Ознайомлення дітей з музичними                                                                    інструментами
В сучасних умовах, коли підвищуються вимоги естетичного виховання дітей, ознайомленню малюків з музичними іграшками та інструментами відводиться особлива роль. 
Гра на музичний інструментах відкриває перед дитиною новий світ звуків та їхніх співвідношень. У дітей розвивається сприйнятливість до якості звуків, обізнаність у ладотональних відношеннях, виразність у грі на найпростіших інструментах. 
Інтерес дітей до музичних інструментів невичерпний. Вони хочуть грати на них завжди. Діти люблять слухати тембри різних інструментів. Гра в оркестрі розвиває слух, відчуття ритму, уміння грати в ансамблі, вчить малюків бути уважними, терплячими, вчить пошані один до одного.
Застосування різних видів інструментів дає можливість задовольнити дітей різного віку, починаючи з перших місяців життя, коли немовлят знайомлять з мелодійним звучанням брязкалець, дудочок, і кінчаючи застосуванням справжніх музичних інструментів у зменшених моделях, які зберігають характерність і чистоту звучання (клавішні, струнні, духові, ударні).
Різноманітність інструментів, застосованих в практиці, має ще одну перевагу. Гра на них дає змогу оволодіти навиками, що послідовно ускладнюються, починаючи від мимовільних помахувань, постукувань різними брязкальцями й бубонцями до гри мелодій знайомих пісень із запам’ятовіванням розташування звуків на клавішах або струнах. Застосування музичних іграшок є доступною діяльністю для дітей у різних умовах – як на заняттях з педагогом, так і в самостійній грі з власної ініціативи. Музична іграшка входить в побут дитини, в її повсякденні ігри, заняття, відповідає нахилам кожного малюка і об’єднує дітей у виконавський колектив.
Існує багато різноманітних можливостей використання музичних інструментів в дошкільних закладах: це і індивідуальне музикування в години дозвілля, і колективне виконання в дитячому оркестрі. Але основною формою музичної діяльності дітей в садку залишається музичне заняття. Спілкування з музичними інструментами відбувається в усіх вікових групах, а от навчання грі на дитячих музичних інструментах відповідно програми проходить в середній, старшій та підготовчих групах.
Задачи та зміст музичного виховання визначають асортимент іграшок для тієї чи іншої вікової групи. В роботі з дітьми ясельного та молодшого дошкільного віку застосовуються в першу чергу такі іграшки, як брязкальця, дзвіночки дудочки, різні органчики, тобто всі ті іграшки, які звучать м’яко та негучно. Треба пам’ятати, що в цьому віці необхідно особливо обережно відноситись до слуху малюків.
Дітей 3-4х років слід познайомити з барабаном, бубном, тріскачкою, ложками, металофоном і трикутником. З групи клавішних цілком можливо показати фортепіано, орган, клавесин. Групу духових представлять флейта, труба. Добре, якщо спільно із звучанням можна буде показати зображення інструменту. В середній групі починається навчання грі на металофоні. З самого початку треба навчати дітей грати правильно, в першу чергу чітко відтворюючи ритм. Спочатку розучуються ритмічні поспівки, п’єси, побудовані на одному звуці – так дітям легше зосередити увагу на точному виконанні прийомів гри.
В 5-6 років вже все "по-дорослому". Діти знайомлятся з дитячими струнними (цимбали, бандура, балалайка, гуслі, арфа та ін.), ударно – клавішними (рояль) та ударно-язичковими (баян, аккордеон) музичними інструментами, а також з народними інструментами, поширеними в Україні (кобза, гусла, козобас, свиріль, скрипка, сурма, трембіта та ін). Діти навчаються прийомів гри, вчаться передавати на ударних дитячих музичних інструментах характер музики, мелодію; акомпанувати. У віці 5-6 років в дітях творча жилка буквально б'є ключем, але при цьому вже набагато більш дисциплінована, ніж рік-другий назад. Творити і чинити шум - насущна потреба дошкільника. Тобто самий час перейти до організації шумового оркестру. Це достатньо галасливий захід, для якого буде потрібно і фонову музику, яка створить необхідний настрій, задасть ритм. В оркестрі діти, закріплюють навички спільної гри, розвивають почуття ансамблю.
Гра на інструментах – цікава і корисна музична діяльність дітей. Музичні іграшки та інструменти дозволяють прикрасити життя дитини, розважити її та викликати прагнення до власної творчості. В процесі навчання грі на музичних інструментах добре формуються слухові уявлення, чуття ритму, тембру, динаміки. В діях дитини розвивається самостійність, увага і організованість, вміння самостійно застосовувати отримані знання в повсякденному житті.
Весь комплекс прийомів залучення дітей до цікавого та складного музичного виконавства добре готує їх до майбутніх занять у школі.