Індустріальний район. Дитячий садок № 387

 







Сторінка практичного психолога

Пам'ятка батькам, щодо надання психологічної допомоги дітям, які прибули із зони АТО

 

За ради збереження психічного здоров’я дітей, які побували в зоні АТО, фахівці психологічної служби ГУ ДСНС України у Запорізькій області надають наступні рекомендації батькам та родичам цих дітей:

·         Запевніть дитину, що ви зробите все, щоб вона була у безпеці. Ваша реакція багато в чому визначає те, як буде реагувати на подію дитина.

·         Вимкніть телевізор. Розгорнута засобами масової інформації навколо події кампанія може бути травматичною.

·         Майте на увазі, що реакція дитини може бути різною в залежності від віку. Особливо вона може впливати на підлітка. Будьте уважні до поведінки дитини і зверніться за професійною допомогою, якщо зміни в поведінці особливо гострі й тривалі. Майте на увазі, що ваша дитина може бути дратівливою, гиперактивою, тривожною, виявляти труднощі сну і харчування, зміни в поведінці (наприклад, не захоче більше грати з друзями на вулиці), але майте на увазі. що це нормальні реакції на ситуацію стресу, яку вона пережила. Почуття дітей часто знаходять вираження в тілесних реакціях (головний біль, біль у животі тощо) та поведінці (дратівливість, лють). Якщо ці симптоми тривають довше двох тижнів, зверніться за допомогою.

·         Поговоріть з дитиною про те, що сталося. Будьте правдиві. Те, скільки ви можете сказати дитині і як ця інформація повинна бути сформульована залежить від віку. Основне завдання незалежно від віку - це допомогти дитині відновити відчуття безпеки.

·         Для дошкільнят досить визнати, що «щось недобре сталося, мама і тато засмучені, але з ними все нормально, і вони захистять тебе від біди».

·         Початкова школа. З'ясуйте, що вони знають про все, що з цього приводу думають, що чули від інших дітей. У цьому віці діти мають потребу в логіці і розумінні. Завірте молодших дітей також, що ніякі їхні проступки не є причиною того, що сталося.

·         Середня школа. Ви можете поділитися інформацією, яка у вас є. Постарайтеся організувати обговорення, знову ж з'ясуйте, що дитина чула і дізналася з інших джерел. Деякі підлітки можуть робити вигляд або стверджувати, що їх це не зворушило, або, навпаки, бути дуже збудженими. Обидва типи реакцій нормальні в підлітковому віці. Не змушуйте дитину виходити на обговорення, поки він не буде готовий до цього.

·         Спокійно висловіть свої емоції, але пам'ятайте, що ваше врівноважена поведінка буде більше сприяти почуттю безпеки. Допоможіть дитині усвідомити його власні почуття. Підкресліть, що це - нормально відчувати ті почуття, які в ситуації, що склалася, захопили його.

·         Приділяйте дитині більше часу і уваги. Допоможіть дитині заспокоїтися як через психологічний канал, так і фізичний - дитині може знадобитися не тільки більше ласки і уваги, але також більше виходу фізичної енергії.

·         Вкладання спати може бути дуже важливим моментом. Використовуйте його для того, щоб побути з дитиною, почитати йому казку тощо.

·         Дозвольте дитині задавати питання, говорити про події, висловлювати свої почуття. Забезпечте її необхідним матеріалом - пластиліном, фарбами, журналами.

·         Грайте з маленькою дитиною, щоб допомогти їй відіграти свої страхи і занепокоєння.

·         Дитина може повторювати знову і знову гру або розповідь. Це може бути втомливим для батьків. Однак це важливо для дитини. І вона стежить за реакцією на її розповідь батьків. Якщо ж дитина застряє і повторення триває багато тижнів без зміни, зверніться до психолога.

·         Дотримуйтеся розпорядку в їжі, гри, сні. Це допоможе дитині відновити почуття стабільності і безпеки. Уникайте непотрібних змін.

·         Діти особливо чутливі після травматичної події. Вони можуть гостро реагувати на звуки, запахи, місця, які нагадують їм про подію. Майте на увазі, що ці чинники можуть викликати сильні емоційні реакції через багато часу після травматичної події. Пам'ятайте, що діти виживають і відновлюються після травматичної події. Дайте дитині і собі час на це.

·         Зверніться за допомогою, якщо ви самі відчуваєте себе тривожно й засмучено. Ви зможете бути кориснішим для дитини, якщо ви будете вести себе спокійно і впевнено.

 

 

 

Дружна сімя

 
Шановнi мами й тата!
          
 
 
Будьте уважнi до радощiв i переживань Вашоi дитини!
 
·         Дитячі почуття, хвилювання, справи варті нашої пильної уваги. Дитинство – це не підготовка до життя, дитинство – це життя.
·         Коли дитина розмовляє з нами, вона сподівається на те, що її уважно вислухають, зрозуміють, підтримають.
·         Діти народжуються з любові і для любові!
 
I тому не варто:
 
- чекати, що діти здійснять наші мрії. Вони мають свої власні мрії. Допоможемо нашим дітям здійснити їх.
- заради дитини нехтувати своїм особистим життям, коханням, роботою. Дітям ці жертви не підуть на користь.
- випробовувати чесність дитини. Так ми можемо спровокувати брехню.
- захищати дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються на власному досвіді.
- скупитися на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і нам, і дитині.
- займатися вихованням, коли ми роздратовані, втомлені, погано себе почуваємо.
 
Варто зупинитися, вiдпочити, а потiм...згадати, що дiти народжуються
з любовi i для любовi! 
 
 
 
 

до дитячого садочка                              у садку

Шановні батьки!
Підготуйте дитину до дитячого садка

 

Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги.
Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.
І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму.
Діти 2—3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму.
Для емоційно нерозвинутих дітей адаптація, навпаки, відбувається легше — у них нема сформованої прихильності до матері. Що більше розвинутий емоційний зв'язок з мамою, тим важче відбуватиметься адаптація. На жаль, не всі діти можуть витримати проблеми адаптації, і це може призвести до розвитку неврозу у дитини.
Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців.
Вельми важко звикають до дошкільного закладу єдині в сім’ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від мами, ті, які звикли до постійної уваги, невпевнені в собі.
Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу; не можуть швидко одягатися, збиратися на прогулянку, їсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини і починає заставляти дитину щось робити скоріше, то стрес виявляється ще сильніше. У результаті дитина стає заторможеною і в'ялою, безучасною.
Якщо ви помітили, що у вашої дитини є проблеми з адаптацією, зверніться до вихователя якомога раніше і запитайте, як краще допомогти дитині подолати цей адаптаційний період. Запропонуйте вихователю звернути на дитину більше уваги.
Фактором, який ускладнює процес адаптації, можуть бути і конфлікти в сім’ї, не спілкування батьків. Діти з таких сімей ведуть себе невпевнено, нерішуче, багато хвилюються.
Якщо у дитини нервове захворювання, то віддавати її до дошкільного закладу потрібно не раніше від 3 років — дівчинку і 3,5 року — хлопчика.
Якщо єдина дитина в сім'ї часто хворіє, має страхи, то її входження в групу має бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в дитсадок, ознайомити з груповою кімнатою, вихователем, дітьми; розглянути іграшки, викликати зацікавленість до довкілля; повернутися додому. Далі кілька днів можна приводити дитину у заклад і забирати до денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування можна збільшувати. Удома потрібно більше гратися з дитиною в рухливі, емоційні ігри, щоб дитина в закладі не почувала себе скутою, напружено, і якщо не розрядити цю напругу, вона може стати причиною розвитку неврозу.
Саме ви. батьки, маєте пам'ятати і знати, що від сформованості навичок адаптованої поведінки та самообслуговування залежить успішність перебування дитини у дошкільному закладі. Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме не лише імена вихователів, але познайомиться з однією чи кількома дітьми з групи ще до приходу в групу. Маленька дитина має знати, в яких випадках їй варто звертатися за допомогою до дорослого. Усі ці знання дитина може здобути, спостерігаючи за іншими дітьми під час прогулянок, а також удома, у рольових іграх з батьками.
Велике значення мають розповіді батьків про дошкільний заклад. Не можна залякувати дитину тим, що в групі щось буде не так. Так само не можна і обіцяти дитині «райського» життя в дошкільному закладі. І те, і інше однаковою мірою погано. Бо такі розповіді не відповідають дійсності, з якою дитина стикнеться в дошкільній установі.
Поступово, ще до вступу до дитячого садка, дитину варто привчити до щоденних водних процедур. У період адаптації не потрібно починати загартування, а ось теплі ванночки щовечора допоможуть розслабитися та знімуть нервову напругу. Легенький масаж після ванни заспокоїть дитину перед сном.
Тривале перебування на свіжому повітрі та достатній час для самостійної рухової діяльності сприятимуть нормалізації нервово-психічного стану дитини. Батьки мають пам'ятати, що щеплення потрібно зробити заздалегідь, не пізніше, ніж за місяць до вступу дитини до дошкільного закладу.
Отже, лише у співпраці батьків і педагогів закладу можна полегшити період адаптації для дитини.

 

ЗАПОВІДІ БАТЬКІВСТВА

1. Люби свою дитину!

 Радій її присутністю біля тебе, приймай її такою, яка вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри у себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2. Оберігай своє дитя!

 Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям.

3. Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Стався до дитини з великою відповідальністю, їх потрібне таке домашнє вогнище, де сім’я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують пісні та щирі зв’язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панують чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4. Грай зі своєю дитиною!

 Віддавай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку, менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може, саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, тримай її гру, світ її уяви.

5. Працюй зі своєю дитиною!

 Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі (у квартирі, на садибі, городі). Коли підросте, потроху залучай до праці з людьми і для людей. На дозвіллі під час канікул не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими – то погляд у майбутнє.

6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

 Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) частіше  не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій “збирати свою скриню”, навіть,  якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виплекати соціального інваліда.

7. Покажи дитині можливості й межі людської волі!

Демонструй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8. Привчай дитину бути слухняною!

 Стеж за поведінкою дитини й спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди а ні їй самій, а ні будь-якому. Не обминай моментів, коли вона негарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше – для неї це буде наукою. Винагороджуй за дотримання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9. Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і яке може підказати її власний досвід!

 Допомагай їй, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10. Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!

 Дитина, як дорослий, “живиться” різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула й відчувала якомога більше цікавого для себе.

 
 
діти
 
 

 

 
 
гномВплив казки на психологічний розвиток малюка
                                           Казки та діти

 

Вчені переконані, що найперші казки були аж ніяк не творами для дітей. Те, про що розповідала казка, було найглибшою мудрістю, чимось на зразок сучасних філософських трактатів. Найболючіші питання суспільної організації, проблеми світобудови і буття, закони і норми поведінки – все це починалося словами «В тридев’ятому царстві» або «Жили собі дід і баба». З часом первинне призначення казки забулося, а особливості сюжету та простий зміст дозволили використовувати цей жанр для виховання молодшого покоління – дітей.
Проте історична основа казки – її глобальність – таки залишилася вічною. І коли дитина відкриває будь-яку чарівну книжечку, вона дійсно пізнає світ.
Безумовно, читаючи казки дитина розвивається. Однак, розуміння цього розвитку лише як набуття малечою вмінь читати швидко і виразно чи як розширення загального кругозору та знайомство з інокультурними реаліями є звуженим і неповним. Справді, вчитися читати доцільніше на тому матеріалі, який є цікавий дітям. Казка цікава для всіх! Не можна не погодитись, що події, описані в казках, не несуть у собі якоїсь корисної пізнавальної інформації. Несуть: адже в них і птахи у вирій відлітають, і сонце з місяцем чомусь чергуються на небесному полотні, та й рідні брати завжди один бідний, а другий – багатий.
Та це тільки дещиця з того арсеналу, яким володіє казка. Чому діти, виховані та Івасиках Телесиках, добріші й чутливіші за тих, хто ріс за законами голлівудських бойовиків? Чи не тому, що казка формує моральний хребет особистості, закладає в свідомість людини ті правила поведінки і такі етичні установки, за якими єдино прийнятною є перемога добра, світла над злом, темрявою?! І не варто вважати людей, перейнятих казковою системою цінностей, групкою наївних ідеалістів; хоча до ідеальності вони набагато ближчі, ніж будь-хто інший.
Світ, витворений у казці, – а особливо з допомогою сучасної якісної поліграфії, з яскравими малюнками і зручним добором шрифтів – стає безперервним джерелом для розвитку творчих здібностей дитини. У молодшому віці уява надзвичайно гнучка й активна. Мабуть, немає таких батьків, чиї діти не вигадували б якихось неймовірних історій, не розказували про себе небилиць та не перебирали на себе незвичних функцій, наприклад, трирічної «мами», «продавця» відірваних ґудзиків чи шепелявого «вчителя» в класі ляльок або домашніх тварин. Це не слабкість дитячого інтелекту – це трамплін, з якого стрибають у світ творчості. Хтозна, чи не писав Шевченко казок у бур’янах?! Адже більшість його творів так чи інакше пов’язана із казково-міфічними оповідями, почутими від старих кобзарів-казкарів!
Видатний український педагог Василь Сухомлинський у своїй школі навіть створив спеціальну «кімнату казок», в якій зберігаються нині тисячі творів, написаних хлопчиками та дівчатками різного віку.
Діти читають казки, бо їм це цікаво. А цікаве завжди запам’ятовується легше. Чим більше дитина читає, тим кращою стає її пам’ять. Разом з тим, прочитане обов’язково захочеться розказати другові чи подружці. Отже, розвиватиметься й зв’язність дитячого мовлення, легшим ставатиме процес налагодження контакту із партнером, співрозмовником.
Але казка робить ще одну послугу тим, хто її читає – вона стимулює бажання дізнаватися про нове, тобто є стимулятором інтелектуально-пізнавальної активності дитини. Хіба можна, прочитавши казку про Синбада, не поцікавитись, де ж є та Басра? Тому-то казколюби стають ще й книголюбами взагалі, бо казка дає зрозуміти, що світ – нескінченно широкий та непізнаний, і відкриває двері у цей світ.
 Зробіть дитині подарунок на все життя – через казку відкрийте двері у світ.
Доречна казка у свій час
Все життя людини зумовлене ритмами. Перші сім років дитина росте, тому завдання дорослих — створити умови для її гармонійного та здорового розвитку. Допомогти рости не лише фізично, а й морально можуть казки. Вони допомагають зрозуміти різницю між добром і злом, навчають краси добрих вчинків.
Поради батькам
Діти до п’яти років зазвичай краще сприймають казки про тварин і про взаємини людей і тварин. Вони найкраще передають малятам життєвий досвід («Лисиця та журавель», «Теремок», «Коза-Дереза»). Чим молодше дитина, тим простіше та коротше має бути казка, тим більше має бути повторень («котиться, котиться колобок», «тягнуть – потягнуть – витягнути не можуть»). Діти після 6-7 років обожнюють чарівні казки. Вони дають дитині інформацію про духовний розвиток людини, мудрості життя. У віці 6-12 років багато дітей люблять казки-страшилки. Слухаючи, переказуючи, складаючи їх, дитина звільняється від стану тривожності, реальних страхів. У цьому випадку, із психологічного погляду, відбувається самотерапія, сублімація. Казка — дивовижне явище в людському житті. І вкрай необхідне. Інакше вона не вижила би протягом сотень і сотень віків – адже природа достатньо швидко забирає все зайве – те, що заважає розвитку всього людства в цілому. А казка, яка зародилася тоді, коли рід людський тільки-но усвідомив себе та навчився говорити, жива й досі! Не так важливо — розповісте ви маленьку казочку на ніч, чи частину великої. Для дитини цінний той факт, що казка «відбувається». І закінчуйте чарівну історію на «найцікавішому». Казки можна читати. Казки можна розповідати. У будь-якому випадку — дитина буде зосереджена на казці та на своєму відчутті захищеності з вашого боку. Скоро ваша дитина виросте та, звичайно, перестане просити розповісти їй казку — всьому свій час. Але якщо ці роки ви були уважними до її прохань, якщо книжка, а також фантазія були вашими кращими друзями, то в її пам’яті ви назавжди залишитеся мамою, яка колись читала їй казки. Мамою-чарівницею…

                        мама                                   сон                               
 
                         Криза трьох років
 
 
Дитина постійно розвивається, а кожному процесу розвитку (крім повільних, поступових змін) властиві стрибкоподібні переходи - кризи. Вони необхідні, це - рушійна сила розвитку. Під час кризи відбувається зміна не тільки в психічному, а й у фізичному розвитку (вразливість центральної нервової системи, бурхливе зростання тіла, внутрішніх органів).
Ще вчора слухняний малюк раптом стає дратівливим, вимогливим, упертим, некерованим? Можливо, він переживає кризу
 
Ознаки кризи трьох років
 
упертість
Ця риса пронизує практично вся поведінка дитини. Вона не сприймає думку інших людей, а постійно наполягає на своєму.
 Наприклад, дитина просить купити під час прогулянки 

 апельсиновий сік. Мама заходить в магазин, але там є тільки яблучний, малюк відмовляється пити, тому що сік «не той». Він може дуже хотіти пити, але все одно, вимагає саме апельсиновий. Дитина влаштовує істерики (частіше в людних місцях): Ваня захотів зняти шапку в автобусі, а мама не дозволила, і ось вже всі пасажири слухають обурені крики дитини.

Строптивість
Дитина відмовляється виконувати вимоги дорослих, немов їх не чує (особливо це проявляється в сім'ях, де спостерігаються протиріччя у вихованні: мама вимагає одне, тато - інше, бабуся взагалі все вирішує).
 
свавілля
Дитина ставить перед собою мету і йде до її досягнення через всі перешкоди. Наприклад, малюкові захотілося піти погуляти, але дорослим ніколи. Дитина наполягає, використовуючи всі методи впливу на батьків (ввічливі прохання, ниття, загрози, капризи і т.д.).
 
СИМПТОМ знецінення
Виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків. Наприклад, в цьому віці дитина вперше цілком усвідомлено може використовувати «кепські» слова на адресу батьків. Якщо така поведінка залишається непоміченою або ж викликає насмішку, сміх, подив, то для малюка це може стати підкріпленням його дій. Коли пізніше (в 7-8 років) батьки раптом виявлять, що дитина спокійно їм грубить і захочуть це виправити, то зробити що-небудь буде вже пізно. Синдром знецінення стане звичайною лінією поведінки дитини.

 

деспотизм
Дитина змушує батьків робити все, що вона хоче. Стосовно молодших сестер і братів деспотизм може проявлятися як ревнощі. Наприклад, дитина може забирати іграшки, одяг, штовхати, замахуватися.
 
негативізм
Це реакція дитини не на зміст пропозицій дорослих, а на те, що це виходить саме від дорослого. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власним бажанням. Часто це проявляється у ставленні дитини до їжі: вдома дитина відмовляється від певного продукту, але коли цим же продуктом його пригощають інші люди, вона спокійно і з задоволенням все з'їдає.
 
Ось які рішення подолання кризи пропонують психологи Дон і Джоан Еліум, автори книг по вихованню сина і дочки.


1. Для малюка важливо знати, що кожного ранку після того, як він прокинеться, його одяг буде лежати на стільці поруч з ліжком, що він одягнеться, вмиється, буде снідати разом з батьками, після почистить зуби, вимиє руки і буде грати. Подібний простий розпорядок встановлюють і підтримують батьки. Причому, роблячи це, не повторюють по сто разів: «Одягнися, вмийся, ...» Вони беруть дитину за руку, ведуть з собою у ванну кімнату, примовляючи: «А тепер пора вмитися». Або: «Пора прибирати іграшки. Ці кубики - немов загубилися автомобілі, давай пошукаємо для них гараж ... » Твердий розпорядок дозволяє звести до мінімуму боротьбу, яку зазвичай доводиться вести батькам, домагаючись від дитини виконання таких справ, як одягання, збирання іграшок, чистка зубів. Потрібно тільки бути поруч, щоб допомогти малюкові. Не потрібно чекати від дитини, що вона з власної волі зробить те, про що її просять. Це вік повторень, дитині потрібно наполегливо і терпляче все показувати знову і знову, перш ніж вона зможе дотримуватися встановленого розпорядок за власною ініціативою.
 

2. Маленькій дитині потрібні «цегляні стіни» - абсолютні заборони, при яких не може бути місця для дискусій. Абсолютні заборони створюються батьками і послідовно, строго дотримуються в сім'ї (не включати плиту, праска, телевізор, не брати сірники, запальнички, не виходити за межі двору і т.д.).
 Причому, «цегляні стіни» зводять батьки не стільки на словах, скільки через створення певного домашнього середовища. Ніякі суворі слова, пояснення, шльопання по руках не зможуть впливати на цікавість зростаючого дослідника. Дитина швидше буде дивуватися й ображатися на батьків, які стукнули її за те, що вона потягнулася до красивої статуетці. Краще просто прибрати предмети, що б'ються і небезпечні предмети так, щоб дитина не могла дотягнутися, поки не підросте настільки, що зможе поводитися з ними досить обережно.
 Хлопчикам і дівчаткам з народження і до 4-5 років саме «цегляні стіни» можуть забезпечити фізичну і емоційну безпеку. В їхній свідомості завдяки абсолютним заборонам виникають кордони власних можливостей. Діти знають, що батьки впорядкували їх життя, і тому вони можуть спокійно проявляти свою активність з природною енергією і відсутністю внутрішніх заборон. Діти отримують абсолютну свободу в обмежених «цегляними стінами» межах

 

Що робити батькам, щоб допомогти дитині
пережити кризу трьох років

 

Криза може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 - 4 роки.
 
Постарайтеся виробити правильну лінію своєї поведінки, станьте більш гнучкими, розширте права і обов'язки дитини.
 
Дозвольте малюкові бути самостійним. Не втручайтеся (по-можливості) в справи дитини, якщо вона не просить. Дочка, пихкаючи, натягує кофточку, так хочеться їй допомогти, але дитина не оцінить Вашого прагнення, швидше за все, вона буде голосно чинити опір.
 

Пам'ятайте, що дитина як би іспитує Ваш характер, перевіряючи по кілька разів на день, чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і ввечері. Проявіть твердість. Встановіть чіткі заборони (не можна втікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту і т.д.). Заборон не повинно бути занадто багато. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім'ї (або хоча б тато з мамою).

Пам'ятайте, що дитина багато слова і вчинки повторює за Вами, тому стежте за собою (якщо мама занадто емоційна, вибаглива, то дочка, швидше за все, буде такий же).
 
При спалахах впертості, гніву спробуйте відволікти малюка на що-небудь нейтральне.
 
Коли дитина злиться, у неї істерика, то марно пояснювати, що так робити недобре, відкладіть це до тих пір, коли малюк заспокоїться. Поки ж можна взяти його за руку і відвести в спокійне безлюдне місце.
 
Використовуйте гру для згладжування кризових спалахів. Наприклад, якщо дитина відмовляється їсти, не наполягайте, посадіть ведмедика за стіл і нехай малюк його годує, але ведмедик хоче їсти по-черзі - ложка йому, ложка Колі. Обіграти можна багато чого: поїздку в машині, умивання, одягання, ...
 
Для благополучного розвитку дитини бажано підкреслювати, яка вона вже велика, не «сюсюкати», чи не намагатися все зробити за малюка. Розмовляйте з ним, як з рівним, як з людиною, чия думка Вам цікава.
 

 

Любіть дитину і показуйте їй, що вона Вам доріога навіть заплакана, вперта, примхлива.

 

                                 Як підготувати дитину до школи

 

Кілька порад батькам щодо психологічної підготовки дитини до школи

Шановні батьки! Будь ласка, запам’ятайте, що основними психологічними причинами виникнення труднощів адаптації дитини до школи  є такі:

- недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками;

- недорозвиненість мовлення;

- “неділовий” (надмірно емоційний) характер спілкування з дитиною у сім’ї;

- несформованість звички виконувати вимоги дорослих та дотримуватися певних правил поведінки.

Добре, якщо Ви зацікавите доньку чи сина школою, викличете бажання навчатися там. Для цього намагайтеся заздалегідь визначитися, яку саме школу відвідуватиме Ваша дитина. Під час прогулянок покажіть їй споруду школи. Розкажіть про життя учнів.

Дитині значно легше буде пристосуватися до умов школи, якщо в сім’ї вона оволодіє певними необхідними навичками самостійності:

1.складати підручники, зошити та шкільне приладдя в портфель (бажано привчити дитину робити це заздалегідь, звечора);

2.самостійно та охайно складати одяг для уроків фізичної культури;

3.впорядковувати свій письмовий стіл та ігровий куточок;

4.самостійно вести шкільний щоденник.

  • Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомими людьми. Знаходячись поза домівкою, можна знайти безліч ситуацій для “вправляння” у спілкуванні.
  • Значну увагу приділяйте розвитку мовлення дитини, зокрема діалогічного. Частіше розмовляйте з дітьми, обговорюйте побутові “проблеми”, привчайте висловлювати власну думку, міркування. Учіть правильно розгорнуто відповідати на поставлені запитання, а також правильно формулювати запитання до інших людей. Ширше використовуйте мовні ігри – їх Вас навчать самі діти, лише покажіть, що Ви хочете пограти з ними.

      Будьте вимогливими до дитини.

  • У жодному разі не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо того, як їй буде у школі, сумнівів, чи доброю до неї буде перша вчителька, побоювань з приводу того, чи буде дитина успішною у навчанні. Навпаки, демонструйте радість з приводу майбутнього вступу дитини до школи, впевненість у тому, що на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.

Завжди пам’ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежить від Вас, шановні батьки!

 

 

 
Якщо дитина пережила лихо

 

 

  1. Намагайтеся підтримувати чи відновити звичний режим дня, наприклад, приготування їжі, відвідування навчальних занять, робота по дому тощо. Ваші діти повинні брати активну участь у повсякденних справах.
  2. Заохочуйте дитину до продовження навчання або роботи (якщо це взагалі можливо).
  3. Підтримуйте звичні сімейні ролі та функції. Наприклад, не намагайтеся перекласти на дитину додаткові обов’язки  і не очікуйте від неї задоволення власних емоційних потреб.
  4. Переконуйте дитину у тому, що все вже скінчилося, і що ви тепер у безпеці – але якщо це насправді так. Можливо, Вам доведеться неодноразово вдаватися до таких переконань.
  5. Дослухайтеся до дитини  і сприймайте її тривоги і почуття максимально серйозно.
  6. Розмовляйте, розкажіть дитині про те, що трапилося, максимально зрозумілою для неї мовою, при цьому уникаючи страшних і трагічних деталей. Якщо   приховувати від дитини правдиву інформацію, вона самостійно «заповнить прогалини» на основі власного досвіду, отриманої деінде інформації і  власної уяви.
  7. Обговорюйте з дитиною те, як люди можуть реагувати на стрес. Описуйте відчуття, які є природними в обставинах, що склалися та переконайте дитину, що з часом вона почуватиме себе краще.
  8. Підтримуйте участь дитини в спортивних клубах, гуртках. Переконайте дитину, що розважатися і насолоджуватися життям – це нормально.
  9. Переконайтеся, що ваші діти повноцінно відпочивають та сплять.
  10. Надавайте дитині достатньо часу для спілкування з родичами та друзями.
  11. Говоріть про ваші почуття зрозумілою дитині мовою і заохочуйте дітей ділитися своїми почуттями.
  12. Створіть у дитини відчуття контролю за власним життям. Навіть найпростіші рішення – наприклад, вибір між двома варіантами – дозволить розвинути у дитини відчуття контролю.
  13. Намагайтеся зрозуміти дитину. Пам’ятайте, що наприклад, різка зміна настрою може бути способом реагування дитини на трагічні чи стресові події.

 


1
2
3
4
5
6
7
8