Дошкільник, девайс і психологічний розвиток

Нині рідко коли можна побачити дитину без девайса в руках — навіть на дитячому майданчику якась дитина сидить зі смартфоном, а інші обліпили її з усіх боків і зосереджено дивляться на дисплей. Діти не поспішають на гойдалки, не з’їжджають з гірки, не «готують пиріг» із «борошна»-піску з «горішками»-камінцями...

Похід у дитячу поліклініку також дивує. Тепер там не надто гамірно. Аби зрозуміти причину тиші, достатньо підійти до кабінету лікаря — майже всі діти грають у комп’ютерні ігри на смартфонах чи планшетах. Вони не бігають, не пустують, не граються, не смикають мам і тат запитаннями на кшталт: «А вже скоро?», «А зараз ми?», «А там що?», «А стільчиків стільки навіщо?» тощо.

Батькам, безперечно, це дуже зручно — можна не заморочуватися, не розмовляти з дітьми, не гратися з ними тощо. Натомість є час спокійно почитати чи подивитися новини у своєму смартфоні, «погортати» сторінки в соціальних мережах. Та й діти, здавалося б, непогано при цьому почуваються… Утім, чи насправді все так чудово?

Батьківські уявлення щодо «цифри»

Дедалі більше дітей з раннього віку є digital-залежними (digital — від англ. цифровий). І рік у рік ця залежність лише «молодшає». Колись таку залежність вважали проблемою підліткового віку. Пізніше її діагностували вже в молодшому шкільному віці. Нині багато дошкільників є залежними. До того ж батьки вперто не вбачають у цьому проблеми. Навпаки, вони з радістю сприймають той факт, що дитина рано засвоює різні девайси-гаджети. Вважають, що це є ознакою високого інтелекту їхнього чада і передвіщає його майбутню успішність у житті. Основними аргументами батьків на підтримку раннього ознайомлення дитини з девайсом є:

• у всіх довкола є, а я не хочу, щоб моя дитина почувалася обділеною;
• без цифрової грамотності сучасна дитина не може стати успішною.

Світ навколо — цифровий. Отже, і дитина має плавати в digital-просторі як риба у воді. Батьки, які особливо заклопотані «вписуванням» своїх дітей у цифровий світ, добирають їм хороші, дорогі пристрої і комп’ютерні ігри, що розвивають логіку, пам’ять, допомагають вивчити літери тощо. І навіть інформація про жахливі, катастрофічні наслідки надто тісного спілкування дітей з девайсами, скажімо, історія із «Синім китом», зовсім не спонукає батьків зупинитися й замислитися. Здається, що до підліткового віку ще так далеко, а дошкільник грає в доволі безпечні і навіть корисні іграшки, а не «тиняється» в соціальних мережах.

Безтурботність батьків підтверджують та підкріплюють і думки деяких науковців. Вони запевняють, що сучасна три-чотирирічна дитина має володіти навичками інтернет-серфінгу. Ці навички науковці називають базовими для життя в сучасному світі нарівні з такими, як навички спілкування з іншими людьми, поведінки у громадських місцях тощо. І одна із функціій батьків — стати провідником у світ інтернету. Тобто, з одного боку, показувати його можливості, а з другого, стежити за часом — скільки дитина перебуває в мережі, та контентом, з яким вона стикається. «Щоб дитина не порізалася — не ховай ножа, а навчи ним користуватися». Та чи справді інтернет та цифрові пристрої подібні до ножа?

Завдання та потреби вікового розвитку дошкільника

Завдання вікового розвитку в дошкільному віці доцільно розглядати за сферами розвитку:

Вагомий список для життєвого періоду завдовжки всього лише в чотири роки!

Обов’язковою умовою розвитку дитини є задоволення її основних психологічних потреб. Це потреби в любові та прийнятті, в увазі, співучасті та спілкуванні — як з дітьми, так і з дорослими. Окрім цього, потреби в повазі, співпраці, русі, самостійності, самовираженні, навчанні, а також мати друзів. Лише за умови задоволення цих потреб можливе психологічне благополуччя дитини та вирішення вікових завдань розвитку.

Основним простором, в якому живе і розвивається дитина, є простір гри. Сюжетно-рольова гра, в яку дитина грає як з іншими дітьми, так і з собою, є провідною діяльністю дошкільного віку. Саме за допомогою гри вирішуються завдання розвитку. Завдяки грі оточення і навколишня дійсність стають внутрішньою дійсністю дитини.

Із девайсом у руках: як реалізуються завдання вікового розвитку

А що відбувається, коли до рук дитини потрапляє девайс? Чи впливає він на реалізацію завдань вікового розвитку?

Рухова сфера

Дитина позбавлена необхідних їй рухів. Найпомітнішими для батьків наслідками знерухомлення дитини є патологічні зміни в її фізичному здоров’ї. Зокрема, виникають сколіоз, ожиріння, проблеми із зором тощо. Утім, через відсутність рухової активності страждає і психічний розвиток. Адже саме в русі розвивається кора великих півкуль мозку, формуються нові нейронні зв’язки, вибудовуються «мости» між правою і лівою півкулями.

У віртуальних іграх розвивається тільки дрібна моторика, та й то лише в певний, вузькообмежений спосіб. Дитина не має можливості відчувати своє тіло у різних видах діяльності, розвивати рівновагу, координувати різні частини тіла та їх рухи. Адже «стрибати» в комп’ютерній грі і стрибати насправді — велика різниця.

Пізнавальна сфера

Дитина звикає отримувати різноманітну інформацію. Утім, не навчається її шукати, здобувати. У неї не зароджуються запитання: «чому?», «що?», «навіщо?», «яким чином?» тощо. Коли дитину постійно «бомбардують» різними картинками — яскравими, цікавими, привабливими — саме вони і захоплюють увагу дитини. Тож навіть якщо пізнавальні запитання виникають, вони одразу і зникають через потік візуальної інформації. І це стосується не лише розважальних комп’ютерних ігор та іграшок, а й розвивальних.

Навіть якщо дитина просто складає фігури у форми, цей процес у digital-просторі різко відрізняється від процесу, що відбувається в реальності: у віртуальному просторі неможливо помацати фігуру, зважити її, спробувати «на зуб» — всі органи чуття, крім зору, не беруть жодної участі в операції.

Отже, формується збіднений, сплощений, однобічний образ реальності.

Уява не має шансів на розвиток. Адже у такій великій кількості нав’язаних образів неможливо створювати власні. Що маємо в результаті? Страждає розвиток логіки, уяви, однобічно розвивається орієнтація у просторі й часі.

Особистісна і соціальна сфери

Дитина, яка грає в комп’ютерні ігри, не має змоги формувати власні погляди. Натомість відбувається непомітна асиміляція повідомлення, яке заклали розробники гри. Самооцінка дитини поступово починає залежати від рівня, пройденого у грі, або від кількості зароблених у ній балів. Почуття задоволення від досягнень з’являється у дитини на дуже короткий час, після чого змінюється на бажання отримати ще більше балів, досягти ще вищого рівня у грі або одержати іншу іграшку.

Комп’ютерні ігри не сприяють соціалізації дитини. Адже в них відсутні партнери по грі. Дитина, яка сидить поруч «в іншому девайсі», не є партнером. Тож комп’ютерні ігри гальмують соціальний розвиток дитини, заважають засвоєнню норм соціальної взаємодії, становленню вольової регуляції поведінки.

Чи може дитина дізнатися, що битися погано, якщо вона «сидить у планшеті» і не знає, як це боляче й образливо, коли б’ють? Чи може вона дізнатися, що добре допомагати мамі, якщо не бачить її — спочатку втомлену, а потім усміхнену, після того як дитина допомогла? Чи навчається дитина любити, піклуватися, співчувати?

Відсутність живого спілкування стає перешкодою для засвоєння мови почуттів, і дитина не має змоги навчитися висловлювати свої переживання за допомогою поглядів, жестів, міміки, пози, рухів та «зчитувати» їх у відповідь. Діти просто не навчаються:

• дружити;
• співпереживати;
• поспішати на допомогу;
• сваритися-миритися;
• виявляти свої емоції у прийнятній для оточення формі.

Поступово гри реальної стає дедалі менше. Адже з девайсом набагато простіше, ніж з іншою дитиною: тут усе зрозуміло, до того ж яскраво й швидко. Непотрібно вигадувати сюжет, непотрібно чути іншого, шукати з ним порозуміння, вибудовувати взаємодію. Так, сюжетно-рольова гра ще не встигла з’явитися, а вже згасає. А наслідування звичних для людського життя ситуацій та дій, перенесене у віртуальний світ, схоже на фальшиву банкноту: вигляд має ніби такий самий, але за суттю — зовсім не те.

Психологічні потреби

Дитина може пережити, відчути звернені до неї любов і прийнятя через:

• тактильну ласку;
• увагу;
• погляд в очі;
• спілкування;
• реальну спільну гру.

Чи можливо це у віртуальному світі? Що можуть намальовані персонажі? Замінити читання казки батьками? Поцікавитися про те, як пройшов день? Подивитися дивитися дитині в очі? Чи отримує дитина від девайсів душевне й тілесне тепло? Навряд!

Девайси розв’язують руки батькам, заспокоюють їхню совість. Адже це не батько не хоче почитати дитині, а дитина просить замість читання комп’ютерну гру. Про те, що така гра не дає дітям того, що для них життєво необхідно, батьки воліють не замислюватися.

Ось і виходить, що час, проведений з девайсом, — це вкрадений у дитини час. Так, можливо, поява девайсів полегшила батькам догляд за своїми чадами. Мовляв, можна не переживати, чи не промочила дитина ноги, з якою компанією вона зв’язалася, чи не нарветься на злочинців. Адже дитина сидить у теплій вітальні з планшетом у руках. Однак чи не зависока ціна? Внаслідок тривалої фрустрації психологічних потреб найчастіше в дитини розвивається емоційне неблагополуччя. Воно може проявлятися в агресії, що спрямована на інших або на саму себе, а також депресії, страхах, почутті незахищеності. Чи цього хочуть батьки своїм дітям?

Емоційне благополуччя

Емоційне благополуччя — це:

• базове почуття емоційного комфорту, що забезпечує довіру й активне ставлення до світу;
• важлива умова збереження фізичного та психічного здоров’я дитини.

Фундамент емоційного благополуччя закладається в дитячому віці завдяки вияву любові, піклування й поваги дорослого, який демонструє дитині своє позитивно-емоційне ставлення. Тож емоційне благополуччя є чинником розвитку дитини.

Колись емоційно неблагополучні діти були вихідцями з «проблемних» сімей: неповних, сімей алкоголіків, наркоманів тощо. Однак тепер усе змінилося. Емоційне неблагополуччя дітей спостерігається у сім’ях, які під визначення «проблемності» нібито не підпадають. І таких сімей стає дедалі більше.

Переважно сучасні батьки настільки зайняті своїми дорослими справами, що завдання розвитку та виховання дітей перекладають на девайси. Безперечно, деякі з дорослих справ важливі, наприклад матеріальне забезпечення родини. Однак коли батьки повертаються з роботи додому, то часто не переймаються дітьми, а заглиблюються у власний серфінг інтернетом і залишають дитячі потреби десь на периферії своєї уваги.

Сенсорні перевантаження та їхній вплив на розвиток дитини

Дитина, яка проводить своє життя перед монітором, страждає від сенсорного перевантаження. Це ще один вагомий побічний ефект занадто тісної дружби дитини з девайсом.

Термін «сенсорне перевантаження» — медичний, і його використовують передусім для опису людей, які мають розлади аутистичного спектра. Утім, він давно вже вийшов за межі медицини і стабільно увійшов у практику психологів і психотерапевтів через стиль повсякденне життя сучасних сімей.

Сенсорного перевантаження може зазнати будь-яка людина, однак найбільш чутливими є люди зі слабкими психічними ресурсами. Зокрема, діти. До того ж сучасне життя наповнене ситуаціями, що загрожують сенсорним перевантаженням дошкільникам:

• надмірне залучення дитини до усіляких «розвивалок»;
• постійний поспіх;
• шуми на вулиці і вдома;
• навала візуальних стимулів — реклами, вітрини, вогні тощо.

А якщо дорослі ще й дозволяють дітям безконтрольно сидіти перед монітором…

Digital-залежність: як це починається

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку дуже легко виникає інтернет-залежність. Вона проявляється в бажанні дитини постійно отримувати нову інформацію, нові стимули, нові враження. Діти дуже допитливі, і перегляд мультфільмів, нові ігри, пошук картинок в інтернеті можуть стати майже нав’язливим станом. Клік-клік. Клік-клік. І так безперестанку.

Сенсорне перевантаження —

стан, що виникає, внаслідок перевантаженості мозку та нервової системи надзвичайно великою кількістю сенсорних впливів. Мозок не здатний обробити та проаналізувати інформацію, яка надходить. Надмірна інформація може надходити як від кількох сенсорних систем, так і від однієї. Тобто це ситуація, коли навколишнє середовище стає джерелом більшої кількості стимулів порівняно з тією, на яку людина здатна звернути увагу або яку вона може опрацювати.

Тож у дітей виникає втома, зниження психічної активності, що проявляється у стрімкому зменшенні пізнавальної і творчої активності дитини. Вони не навчаються самостійно структурувати час, не можуть вигадувати ігри і займати себе якоюсь діяльністю. Однак діти стають «вічно голодними» споживачами стимулів, потребують, щоб їх постійно розважали. Вони розучуються жити без перевантаження. До того ж не встигають проживати враження, насичуватися ними. Отже, враження не стають переживаннями дитини — увага одразу ж перескакує на щось нове. Так пересичення обертається хронічним дефіцитом. Активність у віртуальному просторі поступово замінює активність у реальному житті, яка тепер сприймається як нудна, одноманітна, нецікава.

От і виходить, що коли дорослі дають дитині в руки девайс, то не просто крадуть у неї час, який вона проводить за монітором, вони крадуть у неї сьогодення і майбутнє. Вони руйнують здатність дитини отримувати задоволення і радіти простим життєвим речам: походам, катанню на велосипеді, співу пташок, біганню по калюжах і ще багато, багато чому.

«Оцифровування» дошкільників — чи можливо запобігти

Найкращим розв’язанням проблеми digital-залежності сучасних дітей є її уникнення. Як її можна уникнути? Дуже просто — не давати дитині девайс. Підстав для хвилювання, що дитина через це не встигне щось зробити, щось пропустить чи втратить, немає. Свого часу вона легко й швидко засвоїть комп’ютерну грамотність. А відтак стане настільки ж впевненим «плавцем» у «цифровому морі», як і та дитина, що проводить у ньому життя з раннього дитинства.

Гаджет або Девайс? Що в терміні твоєму?

Девайс (англ. device — пристрій) — будь-який корисний технічний пристрій, побутовий прилад, пристосування, конструктивно завершена технічна система, що має певне функціональне призначення.

Гаджет (англ. gadget — пристрій) — цікава технічна новинка, електронний пристрій або інший засіб.

Утім, гаджет, на відміну від девайса, не закінчений самостійний і самодостатній пристрій, а якесь технологічне доповнення до нього на кшталт зовнішнього модема для планшета чи ноутбука або зовнішнього спалаху для фотоапарата. Гаджет має підвищену функціональність порівняно з основним пристроєм, але при цьому й доволі обмежені можливості, оскільки окремо використовуватися не може, а слугує лише доповненням для девайса.

Не кожний гаджет є девайсом. Проте девайс може бути гаджетом.

Так, інтернет сам собою — ні зло, ні добро. Він — даність нашого часу. Однак ліпше відкласти знайомство з ним до пори, коли в дитини виробиться критичне ставлення до інформації, сформується достатній рівень самоконтролю. Крім того, мають бути вирішені завдання розвитку, які передбачають активну участь дитини у реальному просторі^*. Взагалі, що пізніше це станеться, то ліпше. Чудово, якщо вступ у digital-життя відбудеться не раніше підліткового віку — і бажано разом з батьками та «батьківськими фільтрами».

^* Рекомендації як діяти батькам у разі «Якщо дитина ще «не знайома» з девайсом» та що робити «Якщо дитина вже «залипла у цифру».

Проблема «оцифровування» сучасних дошкільників не може бути розв’язана сама собою. Потрібна активна участь дитячих психологів, до завдання яких має входити:

• психологічна просвіта батьків з питань психологічного розвитку дітей, особливостей функціонування дитячої психіки та особливостей формування digital-залежності в дитячому віці;
• проведення семінарів і тренінгів, які навчають батьків основ взаємодії із власними дітьми, спільного приємного й корисного проведення часу для психологічного та фізичного здоров’я дітей.

Отже, час, який дошкільник проводить перед екраном, — не просто час, витрачений даремно. Це час, вилучений з життя дитини, адже не вирішуються важливі та невід’єдмні завдання саме дошкільного віку — пізнання світу, розвитку, навчання соціальної взаємодії.

1. Люби свою дитину!

 Радуйся її присутністю в тебе, приймай її такою, яка вона є, потому что це твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй його віру в себе, не нанось біль несправедливим покаранням, не відмовляй в твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2. Охороняй свою дитину!

 Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, якщо й прийдеться жертвувати особистими інтересами і ризикувати своїм життям.

3. Будь добрим прикладом для своєї дитиниа!

Підходь до дитини з великою відповідальністю, їм потрібне домашнє вогнище, де сім`я дружна , поважає та любити старих, де підтримують пісні, щирі зв`язки, вона повинна жити в такій родині де панують чесність, справедливість, скромність, гармонія в усьому. 

4. Грай з дитиною!

 Віддай дитині стільки часц, скільки необхідно для її, сколько необходимо для ее развития, меньше обращай внимания на свои собственные интересы, так интересы ребенка одновременно и твои. Многие разговаривай с ней, не отвращайся, когда она что-то говорит: может, именно в тот момент ребенок сверяется тебе крупнейшими тайнами своей жизни. Играй с ней так, как ей нравится, держи ее игру, мир ее воображения.

5. Працюй зі своєю дитиною!

 Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі (у квартирі, на садибі, городі). Коли підросте, потроху залучай до праці з людьми і для людей. На дозвіллі під час канікул не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими – то погляд у майбутнє.

6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

 Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) частіше  не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій “збирати свою скриню”, навіть,  якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виплекати соціального інваліда.

7. Покажи дитині можливості й межі людської волі!

Демонструй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8. Привчай дитину бути слухняною!

 Стеж за поведінкою дитини й спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди а ні їй самій, а ні будь-якому. Не обминай моментів, коли вона негарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше – для неї це буде наукою. Винагороджуй за дотримання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9. Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і яке може підказати її власний досвід!

 Допомагай їй, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10. Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!

 Дитина, як дорослий, “живиться” різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула й відчувала якомога більше цікавого для себе.